Узагальнення нотаріальної практики з питань порядку посвідчення заповітів

 Завідувачам київськими державними

нотаріальними конторами

 

Приватним нотаріусам Київського

міського нотаріального округу

 

В основі даного узагальнення лежить інформація, набута в процесі здійснення комплексних перевірок організації нотаріальної діяльності державних та приватних нотаріусів міста Києва, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.

Метою проведеної роботи є напрацювання єдиної нотаріальної практики.

В ході проведення узагальнення встановлено, що посвідчення заповіту є досить поширеною нотаріальною дією. Так, у середньому за рік нотаріусами міста Києва посвідчується майже 14 тис. заповітів, з яких близько 2/3 складають заповіти посвідчені приватними нотаріусами, приблизно 1/3 – заповіти посвідчені державними нотаріусами (з них заповітів подружжя близько 10, а секретних заповітів 1-2 на рік).

Згідно зі статтею 1233 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт являє собою документ, що містить одностороннє особисте волевиявлення спадкодавця на випадок своєї смерті щодо передачі належного йому майна певним особам.

Здебільшого заповіт складається однією особою, разом з тим, ЦК України передбачає складання так званого спільного заповіту. До нього, зокрема, належить заповіт подружжя.

Законодавство визначає певні вимоги до особи заповідача. Так право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто заповідач має повністю усвідомлювати значення своїх дій та їх наслідки, тому недопустимим є будь-який вплив на свідомість особи при складенні заповіту. У зв’язку із зазначеним, право на заповіт здійснюється особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається.

При посвідченні заповіту заповідач має право:

  • призначити коло спадкоємців;
  • визначити обсяг спадщини;
  • зробити заповідальний відказ;
  • покласти на спадкоємців інші обов’язки;
  • скласти заповіт з умовою;
  • підпризначити спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунутий від права на спадкування.

На практиці дуже розповсюдженою є ситуація, коли в заповіті зазначено: «все моє майно де б таке не знаходилось та з чого б воно не складалось та все те, що буде мені належати на день моєї смерті та на що я за законом буду мати право, я заповідаю…». При такому змісті заповіту до складу спадщини буде включено і майно, яке не належало спадкодавцю на день посвідчення заповіту, але було набуто ним за його життя до дня смерті.

У випадку, коли в заповіті зазначена лише частина майна, що належить спадкодавцю, інша його частина розподіляється між спадкоємцями за законом.

При посвідченні заповіту нотаріусом від заповідача не вимагаються документи на підтвердження права власності на майно, що буде зазначено в заповіті.

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Крім цього, у заповіті обов’язково має бути зазначена дата та місце народження заповідача. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. На прохання особи нотаріус може записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт має бути підписаний особисто заповідачем. Разом з тим, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України.

Частина четверта статті 207 ЦК України передбачає, що якщо у разі хвороби чи фізичної вади фізична особа не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. При цьому підпис іншої особи на тексті правочину, засвідчується нотаріусом із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Однак, законодавець встновив обмеження щодо кола осіб, які можуть підписати заповіт за заповідача. Так заповіт не може бути підписаний фізичною особою, на користь якої складений заповіт.

Доречно згадати про нововведення в 2019 році у Правилах ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 (далі – Правила), при посвідченні заповіту у разі, коли заповідач не може підписатися власноручно. Відтепер відповідно до вимог пункту 7.20 Правил у разі посвідчення заповіту від особи, яка не може самостійно підписати документ, з одночасним засвідченням справжності підпису особи, яка розписалася замість учасника правочину, вважається, що вчиняються дві нотаріальні дії, кожній з яких присвоюється окремий реєстровий номер.

Слід звернути увагу на такий різновид заповітів як заповіт при свідках. Так на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім’я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Текст заповіту, укладеного при свідках, обов’язково зачитується ними вголос, після чого вони проставляють свої підписи на ньому. Чинне законодавство визначає ряд вимог, яким мають відповідати свідки. Свідками можуть бути виключно особи з повною цивільною дієздатністю. Не можуть бути свідками: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Варто зазначити, що деякі нотаріуси не зазначають необхідні відомості про свідків в тексті заповіту або ж такі відомості вносять до посвідчувального напису. Управління юстиції наголошує, що стаття 1253 ЦК України передбачає у встановлених законодавством випадках участь не менше двох свідків. Разом з тим, мають місце поодинокі випадки коли нотаріусом посвідчується заповіт особи, яка через фізичні вади не могла самостійно його прочитати, за участю одного свідка.

Статтею 1255 ЦК України встановлено, що нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту. Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне роз’яснювати вимоги зазначеної статті в тексті заповітів при їх посвідченні за участю свідків, а також у випадках, коли заповіт підписано за заповідача іншою особою.

Ще одним з різновидів заповіту є секретний заповіт, тобто заповіт, що посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусу. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує (стаття 1249 ЦК України). Варто зазначити, що нотаріус повинен роз’яснити заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

На конверті із секретним заповітом обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.

Згідно зі статтею 1250 ЦК України одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. Протокол про оголошення секретного заповіту складається за формою № 19 додатку 25 до Правил.

У протоколі зазначаються: дата, час та місце складання протоколу про оголошення секретного заповіту; дата посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту; прізвище, ім’я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків; відомості про повідомлення осіб, які не з’явились на оголошення секретного заповіту, або відомості про повідомлення в друкованих засобах масової інформації; стан заповіту (наприклад, наявність закреслених місць, поправок або інших недоліків); стан конверта, у якому знаходився заповіт, а також записується весь текст заповіту.

У тексті протоколу відображається попередження нотаріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподіяну ними внаслідок розголошення відомостей, що стали їм відомі у зв’язку з оголошенням секретного заповіту.

Секретний заповіт після його оголошення залишається в матеріалах нотаріальної справи.

У випадках, якщо заінтересована особа, належним чином повідомлена про день оголошення секретного заповіту, на оголошення не з’явиться, нотаріус оголошує зміст секретного заповіту тим особам, які з’явилися.

У разі з’явлення заінтересованої особи після оголошення заповіту нотаріус ознайомлює її з протоколом оголошення секретного заповіту, про що робить відповідну відмітку, яка підписується також цією особою.

У зв’язку з тим, що заповідач має право написати заповіт власноручно, а також законом йому надано право на посвідчення секретного заповіту, при оформленні спадщини може виникнути необхідність у тлумаченні заповіту. Статтею 1256 ЦК України встановлено, що тлумачення заповіту може бути здійснено самими спадкоємцями. У разі відсутності спору між спадкоємцями ними може бути укладено договір про тлумачення заповіту, в якому вправі уточнити, конкретизувати волю спадкодавця тощо, або з’ясувати зміст окремих розпоряджень заповіту; можуть розподілити частки у спадковому майні, права та обов’язки між ними тощо. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом.

У тих випадках, коли неможливо визначити справжню волю заповідача, нотаріусом у протоколі відтворюється витлумачений спадкоємцями текст заповіту та відомості про досягнення (чи недосягнення) між спадкоємцями згоди щодо тлумачення тексту заповіту. У протоколі можуть бути зазначені й інші істотні обставини оголошення заповіту.

Слід зауважити, що секретні заповіти зберігаються в окремому пакеті в залізних шафах чи сейфах. Не допускається підшивання секретних заповітів до їх оголошення в окремі наряди.

Відповідно до статті 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Таким є майно, набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку.

На підтвердження факту перебування у шлюбі нотаріусу подається відповідне свідоцтво. Доречно зауважити, що фактичні шлюбні відносини не породжують права на спільний заповіт, оскільки згідно зі статтею 21 Сімейного кодексу України шлюбом визнається сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Надаючи певного визначення спільному заповіту подружжя, можна сказати, що він є домовленістю між подружжям про перехід права власності на спільно набуте майно після смерті обох з подружжя до визначених спільним рішенням спадкоємців. При цьому заповіт може бути складений щодо всього спільного майна подружжя або стосовно його частини, яка конкретно обумовлюється в такому заповіті.

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. Варто підкреслити, що поняття «переходить» не означає, що другий з подружжя вважатиметься повноправним власником спільного майна. Навпаки, з урахуванням частини третьої статті 1243 ЦК України, можна вважати, що він втрачає право відмовитися від спільного заповіту, оскільки таке право існує лише за життя обох з подружжя. І, як наслідок, він матиме можливість лише володіти і користуватися таким майном, оскільки нотаріус, отримавши повідомлення про смерть одного з подружжя, накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Разом з тим, на практиці виникають ситуації, коли у разі смерті одного з подружжя, накладення заборони на відповідне майно не відбулось. При цьому змінились сімейні обставини, матеріальне становище того з подружжя, що залишився живим. Особа вирішила укласти стосовно майна, зазначеного в заповіті, один з договорів відчуження на свій розсуд. Відповідно до підпункту 4.6 пункту 4 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012   № 296/5 (далі – Порядок), при посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена/неодружений, удова/удівець), відчужувач подає відповідну заяву, у якій також зазначається, що майно, яке є предметом цього правочину, не є спільною сумісною власністю. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника правочину та зазначає про це в його тексті. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а в разі вчинення правочину через представника – від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні правочину подавати від його імені заяву про належність йому (відчужувачу) майна на праві особистої приватної власності.

У такому випадку з метою недопущення відчуження майна, яке є предметом заповіту подружжя, необхідно було б здійснювати перевірку наявності заповіту подружжя за даними Спадкового реєстру. Разом з тим, це потребує внесення відповідних змін до Порядку. Тому вважаємо за доцільне в заяві відчужувача про те, що у нього немає чоловіка або дружини (неодружена/неодружений, удова/удівець), зазначити про те, що майно, яке підлягає відчуженню, не є предметом заповіту подружжя.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню, а саме, шляхом засвідчення справжності підпису одного з подружжя на заяві про відмову від заповіту подружжя. Відповідна спеціальна норма цивільного законодавства щодо заповіту подружжя встановлює, що він може бути змінений чи скасований лише за життя обох з подружжя. Після смерті одного з подружжя інший вже не вправі змінити спільний заповіт подружжя.

На заповіт подружжя поширюються усі правила щодо форми заповіту та порядку його посвідчення, передбачені ЦК України. При посвідченні заповіту подружжя нотаріус застосовує форму посвідчувального напису №48 додатку 25 до Правил.

При цьому необхідно звернути увагу на примітку до цієї форми, в якій зазначено, що нотаріус перевіряє факт реєстрації шлюбу та режим спільного сумісного майна, яке є предметом заповіту подружжя, про що робить відповідну відмітку на примірнику заповіту, який зберігається у його справах.

Посвідчення заповіту подружжя нотаріусом ускладнюється тими обставинами, що Порядок взагалі не регламентує дії нотаріуса щодо процедури оформлення спадщини в разі смерті як одного, так і другого з подружжя, якими складено спільний заповіт.

Заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт. Право заповідача на скасування заповіту є невід’ємною частиною гарантованої ЦК України свободи заповіту. Підставою для скасування заповіту може бути тільки воля та бажання заповідача. Стаття 1254 ЦК України визначає два шляхи скасування заповіту: складання нового заповіту, який скасовує попередній та скасування заповіту шляхом подання відповідної заяви.

Нотаріус при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у справах нотаріуса, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Нотаріус, якому під час посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляє про вчинену нотаріальну дію нотаріуса чи орган місцевого самоврядування, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту. Однак не всі нотаріуси дотримуються цієї вимоги Порядку.

Особливої уваги потребує процедура скасування заповіту, який зберігається не за місцем скасування.

Якщо заповідач не має можливості звернутися до того нотаріуса, який посвідчив заповіт, то його підпис на заяві з повідомленням про скасування заповіту може бути засвідчений нотаріально будь-яким нотаріусом. При цьому нотаріусу, що посвідчив заповіт, надсилається оригінал цієї заяви для вчинення відповідних відміток у своєму архіві. Відомості про скасування заповіту підлягають обов’язковій реєстрації у Спадковому реєстрі.

Нотаріуси міста Києва, в цілому, дотримуються вимог чинного законодавства щодо посвідчення заповітів. Разом з тим, Управлінням з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у місті Києві за результатами проведених планових та позапланових комплексних перевірок виявлено окремі упущення та недоліки при вчиненні цієї нотаріальної дії.

Зустрічаються випадки, коли час внесення до Спадкового реєстру відомостей про посвідчення заповіту передує часу його посвідчення, що суперечить вимогам пункту 4 Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. № 491, відповідно до якого до Спадкового реєстру вносяться відомості про посвідчені заповіти.

Відповідно до пункту 14 вищевказаного Порядку державна реєстрація посвідчених заповітів, а також змін до них, скасування заповітів здійснюються в Спадковому реєстрі у день вчинення відповідної нотаріальної дії, однак, траплялися випадки, коли нотаріусами здійснювалась реєстрація заповітів не в день посвідчення.

Досить часто під час внесення відомостей до Спадкового реєстру про посвідчення заповіту нотаріуси не завжди вносять відомості про місце народження заповідача, чим не в повній мірі дотримуються вимог підпункту 2.1.1 пункту 2.1. розділу 2 Положення про Спадковий реєстр, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5.

Виявлені випадки порушення вимог підпункту 1.7 пункту 1 глави 3 розділу II Порядку, оскільки у тексті заповіту, записаного нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів відсутня інформація, що текст заповіту прочитаний заповідачем вголос і підписаний ним.

В порушення вимог підпункту 1.3 пункту 1 глави 3 розділу ІІ Порядку нотаріуси у тексті заповіту іноді не зазначають час його складення.

Також траплялися випадки, коли нотаріусами у Журналі реєстрації вхідних документів не завжди реєструються заяви про скасування заповіту, чим не дотримуються вимоги пункту 8.9 Правил.

Звертаємо увагу нотаріусів на дотримання вимог пункту 8 глави 3 розділу ІІ Порядку, відповідно до якого посвідчені нотаріусами заповіти, а також зміни до них, відомості про скасування заповітів підлягають обов’язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5.

Доречно зауважити, що наказом Міністерства юстиції України від 15.08.2019 № 2567/5 затверджено зміни до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5. Зокрема, змінено форму посвідчувального напису на заповіті, записаному зі слів заповідача. Відтепер при посвідченні заповіту нотаріусом у тексті посвідчувального напису відомості про час посвідчення не зазначаються.

Звертаємо увагу нотаріусів на необхідність ретельного аналізу виявлених помилок та використанні проведеного узагальнення в подальшій роботі.

 

Начальник

Управління з питань нотаріату                                                 К.В. Міненко

Чепурна К.В., 234-99-91